Танець білої тополі - Страница 25

– А «доброго ранку» де? – сказала Ніка найперше, що прийшло до її напівсонної голови.

– Не думаю, що він у тебе добрий. А от що останній у цій хазі, це точно.

Чоловік відкрив барсетку, щось хутко висмикнув з неї, зробив перед ошелешеною Нікою кілька пасів розчепіреною долонею з темно-синіми наколками на тильному боці кисті, клацнув пальцями і, як справжній фокусник, змахнув перед самим її носом білим аркушем.

– Ось моя ксива на цю квартиру. Хочу сьогодні, тобто зараз же, цієї ж миті, розпочати ремонт.

– Як… який ремонт? – Сон хутко покидав Ніку, але вона ще відмовлялася повірити в реальність того, що відбувалося.

– А такий, якого тут, мабуть, уже років двадцять не робили. Не жити ж мені у такому бомжатнику. Пра’, кицюню? – Він грубо притягнув до себе жінку, яка стояла у нього за спиною, і підштовхнув її вглиб коридору. Вона хитнулася на високих підборах і ледь не переломилася у тонкій талії.

– Ви… тут маєте жити? Чого б це? – Ніка перегородила шлях кицюні.

– А того, що родич Наталії Улянівни Стожук… Сподіваюся, ти знала таку?.. Отже, родич Наталії Улянівни Стожук продав нам цю квартиру. І ми тут будемо жити.

– Який ще родич? Ні про якого родича я не знаю.

– Воно й не дивно. Сама-то ти хто? Родичка покійної чи прийомна дочка шахрайки, яка змилася за бугор? Чого ж це вона і тебе не взяла з собою? Тю-тю слідом за нею – в Європі ще багато нічних горщиків для таких лохів, як ви.

Він, здається, багато знав.

– Я покличу сусідів, – заявила Ніка.

– Не старайся – вони на роботі.

– Зателефоную в міліцію!

Хутко кинулася за стільниковим. Але чоловік вирвав його з її рук і шпурнув на підлогу.

– Ха-ха! І ще ха-ха три рази! В міліцію вона подзвонить. То й що? Ну загребе тебе міліція, послухає казочку про те, як малахольна і вже несповна розуму нянька ні сіло ні впало дєтдомовці квартиру подарила. Хтось у цю маячню повірить? Та ти ще подякуй, що родак не вимагає плату за всі ці роки, які ви тут жили. Каже, хай щитається, що стерегли, поки він… Ну, це не важливо. Важливо, що скаже міліція, коли дізнається, що ти ще й наркоманка і… Та накосячила ти, чувачко, багато. Отакі от із сиром пироги! Словом, у мене на руках документи…

– У мене також, – перебила його спантеличена Ніка.

Вона пішла до кімнати, дістала з шафи домову книгу, паспорт і посвідку. Чоловік вихопив їх і засунув до барсетки.

– Хоп! Були і нема. А може, ніколи й не було. А може, були, але підроблені. Второпала? То не тягни кота за хвоста – збирайся і забирайся. Ну-ну! Воруши батонами і переставляй ноги. Чи хочеш не піти, а полетіти з сьомого поверху? Можу допомогти, це запросто. Ніхто й не здивується – наркомани часто так закінчують свій земний шлях.

Сказав з притиском і глянув так, що в неї у грудях похололо. Ніка зрозуміла: цей чоловік на все здатен, навіть на те, щоб справді викинути її у вікно. І хто тоді доведе, що вона не вистрибнула сама?

Згадала: недавно по телебаченню розповідали про те, як шахраї забирають у самотніх людей житло. Щоправда, йшлося про старих і немічних самотніх, яких вивозять далеко за місто або й… А що вона, не стара, може зробити? Як доведе, що зовсім чужа людина любила її, як рідну? Хто їй повірить, що на світі є й такі люди, як Натуля? Точніше, були. Бо зараз їх, здається, не стало – мабуть, Натуля остання з могікан. Втім, звідки їй знати, злочинець оце перед нею, готовий допомогти з сьомого поверху випасти, чи справді посланець від родича, про якого Ната Улянівна і згадувати не хотіла.

І ще вона подумала: десь там, у правічній синяві Всесвіту, де з невидимих небесних молекул та атомів замішуються й виліплюються людські долі, хтось іще при її народженні вирішив, що на вісімнадцятому році життя, відразу після закінчення школи, вона має стати безхатьком. І не важливо, де в цей час буде. Якби Регіна не забрала її колись із сиротинця, якби вона оце закінчувала школу-інтернат, було б те саме. Вручили б їй атестат, урочисто провели з інтернатівських стін – і йди собі на всі чотири сторони. Шукай роботу, думай, як знайти дах над головою. От і тепер – те ж саме. Ось тобі, Вероніко, і вирішальне літо! Ось тобі й літо з сюрпризом.

І все ж вона мала переваги перед тими, хто до самого випускного залишався у сиротинці. Вона мала одинадцять чудових років! Одинадцять літ, подарованих зовсім чужою жінкою, яка любила її, як рідну. Любила просто так.

Дякую вам, свята Натулечко! Дякую за все-все – за казки і книжки, за компреси і бульйон у дитбудинку, за свою, хоч і тимчасову, але таки свою дому, яку ви мені подарували, за домашній затишок, за маму Регіну, якої без вас також не було б. Якби Регіна не поїхала, вона б щось придумала. Вона обов’язково щось би придумала. Якби Ната Улянівна була жива, все було б зовсім інакше… Але й вона, Ніка, вже не дитина – пора самій дати собі раду.

Звідки взявся цей родич? Де він був, коли Натуля помирала? І чи є він взагалі на білому світі? Чи не вигадав його отой з барсеткою?

8

Якраз на межі літа й осені 1939-го, на світанку першого вересня, Польща прокинулася від жаху. Сонячна барва ще не встигла торкнутися землі, як на неї навхрест упала чорна. Війська Рейху почали повномасштабний наступ по всій лінії польсько-німецького кордону протяжністю понад тисяча шістсот кілометрів.

За якихось три тижні 19-й моторизований корпус генерал-полковника Гейнца Гудеріана нестримно прокотився вздовж усієї території Другої Речі Посполитої – від західних до східних рубежів. Уже десятого-одинадцятого вересня перші німецькі бомби впали на Луцьк, скоєно було також нальоти на Ковель і Володимир-Волинський. Щоправда, на «всходних кресах» Речі нападники не проявляли особливого завзяття і жорстокості, якими позначиться пізніше, майже через два роки, їхній кривавий шлях на цих же теренах. Вони поспішно робили марш-кидок, який мав продемонструвати міць нацистської армії і стати провісником майбутнього затяжного наступу. Таку тактику диктував договір між керівництвом СРСР та Німеччини, так званий пакт Молотова – Ріббентропа, підписаний у серпні, всього-на-всього за тиждень до нападу. Він передбачав нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею і давав можливість СРСР повернути території, втрачені Росією в Першій світовій війні та після підписання Ризького договору 1921 року.