Танець білої тополі - Страница 28

А горіло таки у Вишнецьких. Крізь щілинку у брамі Левко побачив два вікна з розтрощеним склом і чорною кіптявою навколо рам, зірвану і скручену покрівлю над вікнами. Мабуть, вогонь зупинили, не дали йому охопити весь будинок. Але що мали пережити ті, хто був у ньому!

Левко довго і настирливо стукав у браму. По той бік загавкали двоє псів, але зразу ж і вмовкли. Ніби подали знак, що живі. Не хочуть, значить, Вишнецькі гостей приймати, не воліють, щоб бачили їх у горі та в поганому настрої. Але якби Вишенька знала, що це він, то хіба б не відгукнулася? Авжеж, вона не знає про його повернення, а коли дізнається… Треба піти до тітки Мар’яни, вона і ключа від хвіртки має, і знає, що та як там, за брамою.

Але до тітки він того вечора не дійшов. Дорогою до неї зустрів Арсена Талірчика, з яким за однією партою у школі сиділи. Той мало не збив його новеньким ровером (цікаво, де це вічно голодний і босий Талірчик його доп’яв?), а тоді мало не задушив в обіймах.

– Добре, що ти вернувся, Левку! Вельми добре! Нам от так хлопці потрібні. Ну просто от так! Роботи навалилося, що робити – не переробити.

Левко здивувався: про що це рябе торохкало торочить? Хто ж не знає, що в селі роботи навалом з ранньої весни до пізньої осені. То для жінок вона ніколи не переводиться – після того як поля запорані, вони і льон тіпають, і прядуть, і на верстатах тчуть, і шиють на всю родину, і вишивають. А в чоловіків після збору осіннього врожаю один найбільший клопіт – дрова в лісі заготовити, хмизу навозити. Опісля ж зазвичай шукають якоїсь роботи, дехто з майстровитих і з села на заробітки вирушає – будувати, теслювати, столярувати. Та Арсен з одного вже перескочив на інше:

– В кіно йдеш? Ні? Та ти, Черкасе, як з неба звалився! Не знаєш, що до нас кіноустановка приїхала? «Щорс» називається. Сьогодні в школі будуть показувати кіно «Трактористи».

– А що таке чорс? – Левкові нарешті вдалося вставити і свої п’ять копійок у безперервне Арсенове сабаніння.

Арсен зареготав.

– А щоб тебе п’яна качка копнула! Чорс… Ой тримайте мене, бо лопну. Ну ти й туман, Левку! Геть відстав від життя у тому Холмі. Не чорс, а Щорс. І не що, а хто. Щорс – комдив Червоної армії, герой громадянської війни. Це по-перше. А по-друге, кіно про трактористів мусять подивитися всі. А чого всі? Бо скоро у нас буде колгосп, а в колгоспі будуть і трактори, і трактористи. От! Ну, трактористом ти не станеш – це факт, але роботу ми тобі знайдемо. Ти ж у нас грамотій, а комсомолові грамотна молодь потрібна. От і послужиш – як не руками, то головою. Падай за мною на ровера, і вперед до світлого життя!

Після фільму в клас хутко внесли стола, винесеного на час перегляду. На нього поставили скляного графина і дві склянки. За столом розмістили два стільці. На один сів Платон Репета – у святковій маринарці, новому картузі і старих кирзяках, на другий – молодий чоловік у чорній шкірянці, штанах-галіфе і юхтових чоботях. Платона Левко добре знав, бо той колись частенько приходив до брата, якийсь час навіть на вечорниці разом з Тимошем ходив. Чоловіка, який сів поруч з Платоном, бачив уперше – вочевидь, приїжджий. Репета суворо оглянув кімнату, постукав олівцем по графину.

– Товариші! Тільки-но ви у фільмі побачили, як працюють трактори на колгоспних полях. Скоро і в нас буде колгосп, і таких залізних коней нам дадуть багацько. Ми пошлемо комсомольців на курси трактористів, де вони навчаться їх водити. А тепер розпочнемо збори. На порядку денному – створення нашої сільської первинної організації всесоюзної ленінської комуністичної спілки молоді України.

Чоловік поруч з Репетою виявився представником із району. На відміну від Платона, він говорив довго. Сказав, що в селі буде українська школа, скоро збудують також клуб, у якому молодь буде співати, показувати вистави. Комсомольці ж – це ті, хто має бути в перших рядах борців за нове, вільне і справедливе життя, за квітучу радянську Україну, яка нарешті возз’єдналася і простяглася від Дніпра аж до Західного Бугу. Щоб стати членом ВЛКСМ, треба вивчити статут і скласти іспит. Але сьогодні, на цих перших зборах, не буде жодних формальностей, бо треба скоріше створити організацію і братися до роботи з перетворення села. А статут можна й опісля виштудіювати – це справа не така нагальна.

Платон зачитав список бажаючих стати комсомольцями. Левко аж зі стільця скочив, коли наприкінці почув і своє прізвище. Як? Він же нічого не говорив! Та Платон і не запитував. Талірчик щосили штурхонув його у плечі:

– Ти що, проти того, щоб у нас було нове життя? Не хочеш бути разом з усіма? А хочеш, то сиди й мовчи!

Левко сів. А й справді, чого це він? Люди хочуть кращого життя, а він хіба ні?

Проголосували за всіх разом – тихо й одностайно. Обрали секретаря, актив і агітбригаду. Левкові доручили завідувати хатою-читальнею. Але спочатку, сказав новообраний секретар Платон Репета, треба буде зібрати книжки для неї – щось виділить район, а щось можна буде пошукати й на місці, треба потрусити буржуїв. А в світлому майбутньому у Старолісах збудують не тільки клуб, а й бібліотеку.

9

З наплічником за спиною, валізою в одній руці і монітором від комп’ютера у другій Ніка стояла біля ліфта і ковтала сльози. Піднімати догори лапки і здаватися вона, звісно ж, не збиралася. Але зараз сили були нерівні. І «випадати» з вікна аж ніяк не входило у її плани, принаймні найближчі. Та й ота весела фігня у пігулках… Вона таки була в її старенькому буркотливому холодильнику. Якби викликала міліцію… Але звідки ж вони все про неї знають? Хтось розказав чи самі стежили, ходили слідом, прослуховували, вишукували дані? Бр-р-р… Як гидко! Треба зачекати, зібратися на силі і знайти тимчасове пристанище. Втім, шукати його, здається, і не треба – вона давно знає його як свої п’ять пальців.